Мы используем cookies, чтобы обеспечить наилучшее обслуживание. В соответствии с новой директивой электронной конфиденциальности, мы должны попросить вашего согласия, чтобы установить cookies. Подробнее.
Мені досі соромно викидати їжу. Бабуся розповідала мені про Голодомор (мягк.обл.)
14,35 €
с НДС без учета Доставки / Versand
Доступность:
Есть в наличии
SKU
U001313
Видавництво РодовідISBN 9786177482351Автор Андрій Достлєв, Лія ДостлєваРік видання 2019Цей проект виник як результат візуального дослідження з використанням постфотографічних практик, присвяченого сучасним побутовим проявам історичних травм ХХ сторіччя, а також репрезентативним можливостям фотографії як медіума у представленні травматичних подій.
Щоразу, коли я з будь-якої причини викидаю їжу, відчуваю за це сором. Ніяких логічних підстав у цього відчуття немає — я цілком можу собі дозволити не з’їдати те, чого не хочу їсти, і цим не можна комусь допомогти або когось врятувати. Це просто залишки їжі на тарілці — та мені все одно соромно.
Це відчуття укорінене не в логіці, а, скоріше, в моїй постпам’яті (за терміном Маріанни Гірш): в дитинстві бабуся розповідала мені різні історії зі свого життя, і серед іншого траплялися теж спогади про Голодомор. І цей сором за викинуту їжу походить якраз звідти, з історій про те, як моя родина пережила цей голод.Книжка українською мовою.
| Переводчик | Сергій Жадан |
|---|---|
| Год издания | 2019 |
| Переплет | Мягкий |
| Кол-во страниц | 104 |
| Формат | 210x295x10мм |
| Переплет, подробнее | мягкий |
| Описание | Видавництво РодовідISBN 9786177482351Автор Андрій Достлєв, Лія ДостлєваРік видання 2019Цей проект виник як результат візуального дослідження з використанням постфотографічних практик, присвяченого сучасним побутовим проявам історичних травм ХХ сторіччя, а також репрезентативним можливостям фотографії як медіума у представленні травматичних подій. Щоразу, коли я з будь-якої причини викидаю їжу, відчуваю за це сором. Ніяких логічних підстав у цього відчуття немає — я цілком можу собі дозволити не з’їдати те, чого не хочу їсти, і цим не можна комусь допомогти або когось врятувати. Це просто залишки їжі на тарілці — та мені все одно соромно. Це відчуття укорінене не в логіці, а, скоріше, в моїй постпам’яті (за терміном Маріанни Гірш): в дитинстві бабуся розповідала мені різні історії зі свого життя, і серед іншого траплялися теж спогади про Голодомор. І цей сором за викинуту їжу походить якраз звідти, з історій про те, як моя родина пережила цей голод.Книжка українською мовою. |
Напишите ваш собственный отзыв